Особливості виховання дітей в Японії

<

Головний обов'язок жінки - бути матір'ю, а перекладати свої зобов'язання на інших в Японії не прийнято.

Ми вже розповідали, чого варто повчитися у японців. Однак мистецтво запозичення, завзятість і повага особистого простору - це далеко не всі особливості національного характеру, які можна перейняти у цього дивного народу.

Не менш цікавий підхід жителів Країни висхідного сонця до виховання дітей. Називається він «ікудзі». І це не просто сукупність педагогічних методів. Це ціла філософія, спрямована на освіту та навчання нових поколінь.

Мати і дитя - єдині

Пот, біль, сльози ... І ось на світ з'являється «дитя Сонця». Перший крик. Лікар акуратно обрізає пуповину. Її маленький шматочок пізніше висушать і покладуть в коробочку з позолоченим буквами - ім'ям матері і датою народження дитини. Пупкової канатик як символ відтепер незримою, але міцної і непорушного зв'язку мами і її чада.

Матерів в Японії називають «Амае». Складно перевести і зрозуміти глибинний сенс цього слова. Але похідний від нього дієслово «амаеру» означає «балувати», «протегувати».

Споконвіку виховання дітей в японській сім'ї - обов'язок жінки. Звичайно, до XXI століття звичаї сильно змінилися. Якщо раніше представниці слабкої статі займалися виключно домашнім господарством, то сучасні японки вчаться, працюють, подорожують.

Проте, якщо жінка вирішується на материнство, вона повинна повністю присвятити себе цьому. Не вітається виходити на роботу, поки дитині не виповниться три роки. Негоже залишати малюка під опікою бабусі та дідуся. Головний обов'язок жінки - бути матір'ю, а перекладати свої зобов'язання на інших в Японії не прийнято.

Більш того, до року мати і дитя - практично єдине ціле. Куди б не прямувала японка, чим би не займалася, малятко завжди поруч - у грудях або за спиною. Бебі-слінги з'явилися в країні задовго до поширення на Заході, а креативні японські дизайнери всіляко вдосконалюють їх, розробляючи спеціальну верхній одяг з кишеньками для дітей.

Амае - тінь свого чада. Постійний фізичний і духовний контакт створює непорушний материнський авторитет. Для японця немає нічого гіршого, ніж засмутити або образити свою матір.

Дитина - бог

Copyright Shutterstock

До п'яти років, згідно з принципами ікудзі, дитина - це небожитель. Йому нічого не забороняють, на нього не кричать, його не карають. Для нього не існує слів «не можна», «погано», «небезпечно». Малюк вільний у своїй пізнавальній діяльності.

З точки зору європейських і американських батьків - це баловство, потурання примхам, повна відсутність контролю. Насправді, батьківська влада в Японії набагато сильніше, ніж на Заході. А все тому, що в її основі лежать особистий приклад і звернення до почуттів.

У 1994 році було проведено дослідження Nihonjin no shitsuke to kyōiku: hattatsu no Nichi-Bei hikaku ni motosuite різниці в підходах до навчання і виховання в Японії і в Америці. Вчений Азума Хіроші просив представниць обох культур збирати разом зі своєю дитиною конструктор-пірамідку. В результаті спостереження було виявлено, що японки спочатку показували, як вибудувати конструкцію, а потім дозволяли дитині повторити це. Якщо він помилявся, жінка починала все заново. Американки йшли іншим шляхом. Перш ніж почати будувати, вони детально пояснювали малюкові алгоритм дій і тільки потім, разом з ним (!), Будували.

Грунтуючись на поміченою різниці в педагогічних методиках, Азума визначив «карає» тип родітельствованія. Японці навчали жінок своїх дітей не словами, а власними вчинками.

При цьому дитину з самого раннього віку вчать бути уважним до почуттів - своїм, оточуючих людей і навіть предметів. Маленького пустуна не відігнали від гарячої чашки, але якщо він обпікся, амае просить у нього вибачення. Не забувши згадати, якого болю завдав їй необачний вчинок чада.

Інший приклад: розбалували малюк ламає улюблену машинку. Що зробить американка або європейка в цьому випадку? Швидше за все, відбере іграшку і прочитає нотацію про те, як багато вона працювала, щоб купити її. Японка не зробить нічого. Лише скаже: «Ти робиш їй боляче».

Таким чином, до п'яти років дітям в Японії формально можна все. Тим самим, в їх свідомості формується образ «я хороший», що пізніше перетворюється в «я вихований і любить своїх батьків».

Дитина - раб

Copyright Shutterstock

У п'ятирічному віці дитина стикається з «суворою дійсністю»: він потрапляє під жорсткі правила і обмеження, які не можна не дотримуватися.

Справа в тому, що споконвіку японський народ схильний до поняття общинності. Природно-кліматичні та економічні умови змушували людей жити і працювати рука об руку. Тільки взаємовиручка і самозабутнє служіння спільній справі забезпечували урожай рису, а значить, сите життя. Цим пояснюються і сильно розвинене сюди Ісік (групове свідомість), і система ІЕ (патріархальний сімейний уклад). Громадські інтереси - понад усе. Людина - гвинтик в складному механізмі. Якщо ти не знайшов своє місце серед людей, ти ізгой.

Саме тому старших дітей вчать бути частиною групи: «Якщо будеш так себе вести, над тобою сміятимуться». Для японця немає нічого страшнішого соціальної відчуженості, і діти швидко звикають жертвувати індивідуальними егоїстичними мотивами.

Вихователь (а вони, до речі, постійно змінюються) в дитячому садку або спеціальної підготовчої школі виконує роль не вчителя, а координатора. В арсеналі його педагогічних методів є, наприклад, делегування повноважень з нагляду за поведінкою. Даючи завдання підопічним, вихователь розбиває їх на групи, пояснюючи, що необхідно не тільки добре виконати свою частину, а й простежити за товаришами. Улюблені заняття японських малюків - командні спортивні ігри, естафети, хоровий спів.

Слідувати «законам зграї» допомагає також прихильність до матері. Адже якщо порушувати загальноприйняті норми, амае сильно засмутиться. Це ганьба нема на своєму, а на її імені.

Отже, наступні 10 років життя дитина вчиться бути частиною мікрогруп, злагоджено працювати в колективі. Так формується його групове свідомість і соціальна відповідальність.

Дитина - рівний

До 15 років дитина вважається практично сформувалася. Далі слід недовгий етап бунтарства і самоідентифікації, які, втім, рідко підривають основи, закладені в попередні два періоди.

Ікудзі - незвичайна і навіть парадоксальна система виховання. По крайней мере, в нашому, європейському розумінні. Однак вона перевірена віками і допомагає вирощувати дисциплінованих, законослухняних громадян своєї країни.

Чи вважаєте ви такий підхід прийнятним для вітчизняної дійсності? Можливо, пробували якісь принципи ікудзі у вихованні власних дітей? Розкажіть про ваш досвід.

Фото: Shutterstock

<

Популярні Пости