10 дивовижних відкриттів, які я зробила після народження дитини

<

Ці відкриття не про щастя, не про любов і навіть не про післяпологову депресію, але повинен же хтось про це попередити.

1. Дитина може виявитися людиною, з яким ви б нізащо не познайомилися

Поки родичі гадають, на кого ж схожий малюк, від якого дідуся дісталися брови, а від якої бабусі - мізинці, дитина росте несхожим ні на кого, крім себе.

Ми не вибираємо, хто народиться. Ми нічого не знаємо про нову людину, з ним доводиться знайомитися кожен день і відкривати його.

Може виявитися, що у вас народилася людина, з яким ви б нізащо не стали спілкуватися, будь у вас такий вибір.

Не в тому сенсі, що дитина - монстр, просто у вас взагалі може не бути нічого спільного, крім якоїсь частини генів і прізвища.

Мені пощастило, що моя дитина - типовий флегматик, розважливий і занурений в свої справи. Якраз з такими людьми мені просто і цікаво спілкуватися. А племінник, наприклад, неймовірний артист, вміє і любить привертати увагу, береться за сто важливих справ, щоб в наступну хвилину знайти сто ще більш важливих. Він класний, талановитий, але як же мені з ним важко. Іноді я з жахом думаю, що все могло бути навпаки.

Такі відмінності темпераментів помітні з перших місяців життя, а дитини не переробити (хтось намагається, але це негуманно). Доведеться любити його таким, який народився, і вчитися з ним жити.

2. Ваші батьки зробили багато помилок

Кажуть, тільки після народження своєї дитини розумієш, як важко довелося батькам. Так, але розумієш і ще дещо: як же часто вони помилялися.

Звичайно, у батьків не було інтернету, одноразових підгузників, консультантів з грудного вигодовування і шкіл раннього розвитку. Але ж бібліотеки-то у них були! Так чому ж, цікаво знати, вони виховували нас так, як виховували?

Кожній освіченій сучасному батькові очевидно, що бабусі й дідусі не мають рації. Хтось в дрібницях: капали в ніс грудне молоко, годували по годинах або примушували їсти. Хтось проштрафився побільше: не підтримали в конфлікті з однокласниками, забороняли проявляти ініціативу, лікували капризи ременем.

Безгрішним не залишиться ніхто, тому що всі ми люди.

3. Але ви зробите ще більше

Перше наснагу від думки, що ви знаєте про дітей більше, ніж батьки, проходить дуже швидко. Тому що як не старайся, ніколи не вийде стати ідеальним батьком. Неможливо ні разу не підвищити голос, жодного разу не зірватися, ні разу не забити на те, що повинен зробити ідеальний батько.

Ви обов'язково помилитеся багато разів, ну й добре. Це не привід себе ненавидіти, правда. Всі батьки помиляються, всі діти відчувають це на собі, але якось виростають, в більшості випадків все нормально.

Це не привід ставитися до батьківських обов'язків абияк. Просто не культивуйте образ ідеального батька і не намагайтеся встигнути за ним - нічого, крім неврозу, що не доженете.

4. Ніхто не знає, як виховувати правильно

Кожна дитина - унікальна людина зі своїм темпераментом, своїми думками і особливостями росту. Ніяке керівництво не розповість все, ніякої психолог не підкаже, що відбувається в голові у цієї маленької людини.

Рецепти «як треба виховувати дитину» не працюють. Точніше, працюють, але не всі, не завжди і не з вашою дитиною.

Наприклад, в кожній другій статті, що розповідає, як справлятися з капризами трирічну дитину, я бачила рада діяти від протилежного: якщо чадо не хоче йти з прогулянки додому, то потрібно говорити, що додому ніхто ні за що не піде. З бажання зробити все навпаки дитина повинна негайно захотіти додому. Хоч би раз ця рада спрацював! «Не можна додому, будемо гуляти до посиніння!» - говорить мама, а дитина киває і радісно відправляється в найближчі кущі ловити черв'яка.

І так завжди, з усіма рекомендаціями.

5. Діти розумніші, ніж здаються

Дитячий мозок тільки росте, багато розумові процеси їм недоступні через фізіологічних обмежень. У дітей мало досвіду, тому їм важче робити висновки: не вистачає матеріалів для роздумів. Тому багатьом дорослим здається, що дитина «ще не розуміє». І тут дорослі помиляються, тому що діти розуміють набагато більше, ніж нам здається.

Ніколи не можна недооцінювати силу дитячого інтелекту і вже тим більше не можна говорити: «Виростеш - дізнаєшся», тому що якщо дитина запитав, значить, він готовий почути відповідь.

Якщо дитина не розуміє, що ви відповідаєте, то ви просто погано пояснюєте або самі не до кінця розібралися в тому, про що говорите.

Коли у мене ще не було ніякого дитини, ми опинилися в компанії з парою батьків, чия дитина якраз був у віці «чомучки» (йому було чотири роки) і постійно запитував про все підряд. Батьки попросили не звертати уваги на ці питання, тому що «інакше він не відстане». Я бачила, як був засмучений дитина, тому все ж намагалася розповісти йому побільше. Було помітно, що йому насправді цікаво все, що він питає і що йому розповідають. Він так жадібно вбирав інформацію, що я дала собі обіцянку завжди відповідати на всі дитячі «чому?», Коли сама стану мамою.

Це була прекрасна ідея, хоча у мене і не вийшло завжди-завжди відповідати на питання.

6. Батьки (тобто ми) дуже дурні

Коли малюк вимагає відповіді на вічне «чому?», Він не задовольняється відмовкою, отмазкой або дурним «не знаю». Навіть схитрувати і відповісти як-небудь незрозуміло, щоб він нічого не зрозумів, що не вийде - вічні «чому?» Будуть сипатися з дитини, поки йому не стане все-все зрозуміло.

Доводиться постійно говорити і пояснювати все на світі. Чому небо блакитне, що означає спектр, як так промінь розпадається, що таке подвійна природа світла і при чому тут взагалі Великий вибух.

Якщо не халтурити, то будь-яку розмову про метеликів закінчується основами теорії еволюції і будовою клітин, а шум пролітає літака відкриває бесіду про аеродинаміку. І про все треба розповідати доступною мовою. Це можливо тільки в одному випадку: ви дуже добре володієте темою і вмієте пояснювати на пальцях теорію струн.

Тут-то і з'ясовується, як мало ми насправді знаємо, як погано розбираємося в природі речей і скільки знань зі шкільної програми випало з пам'яті. Заради відповідей на дитячі запитання доводиться постійно радитися як мінімум з Google.

Дитина - це стимул вчитися, вчитися і ще раз вчитися.

Це мій найкращий екзаменатор відразу з усіх предметів у світі. Жоден професор в університеті, ніяке цікавість не змогло змусити мене дізнатися і вивчити так багато, як дитина.

7. Моя дитина теж колись помре

Молодим батькам розповідають, скільки любові і щастя принесе дитина. Потім додають, скільки попереду безсонних ночей і побутових труднощів, після яких все одно прийде безмежне щастя. Мало хто ділиться подробицями про страхи. Це не звичайні страхи на кшталт «я не впораюся», «я буду поганою мамою», «у мене не вийде» або «мені ж буде важко», «де я візьму гроші».

Коли з'являється дитина, в життя приходить тваринний жах: з ним може щось трапитися. Цей страх вас більше ніколи не залишить. Якщо його проаналізувати, то рано чи пізно дійде очевидна, але важка для розуміння річ: дитина теж людина, він народився, значить, він помре.

Тепер ви знаєте найстрашнішу таємницю, ласкаво просимо в клуб батьків.

Ця думка лякає більше, ніж думка про свою смерть. Таке не обговорюють, тому що навіть сказати комусь про це страшно. З цим відкриттям залишаєшся один на один. Ви нічого не зможете зробити, навіть якщо вашій дитині буде 110 років, навколо нього будуть товпитися правнуки, колись його не стане.

8. Батьківські чати - зло

В теорії з ними зручніше: всі ці групи в месенджерах допомагають все знати і отримувати важливу інформацію, якщо ви зможете знайти її серед сотень непотрібних повідомлень.

- Скажіть усім, термінова інформація від ФСБ, втекли 12 особливо небезпечних злочинців і мінують садки!

- Як звуть викладача фізкультури?

- Пора вже збирати гроші на випускний, в жовтні не залишиться жодного пристойного кафе.

- Це фейк.

- Завтра о 17:30 збори.

- Ніна Петрівна.

- Навіщо кафе на випускний з дитячого садка?

- Чи любите бабусь, любите дідусів, день літньої людини!

- У нас що, є викладач фізкультури?

АААААААААААААААААААААААААААААА!

9. Позіхати можна п'ятою

Маленькі діти показують, що означає повністю віддаватися справі. Вони по-іншому не вміють. Іноді у них варто повчитися.

Я зрозуміла, як може захопити одне заняття, коли побачила новонародженого позіхає сина. Зазвичай ми позіхаємо ротом і іноді прикриваємо його рукою, але немовля декількох днів від народження робив інакше: він позіхав цілком, весь. В процесі були зайняті і руки, і ноги, аж до п'ят. І йому це, схоже, подобалося.

Це був мій особистий урок: коли щось робиш, занурюйся в справу цілком, щоб навіть п'яти брали участь. Тоді тобі це сподобається.

10. З дитиною треба грати, а не прикидатися

Діти взагалі добре розуміють, коли їм приділяють увагу, а коли спілкуються формально, для галочки. Якби я вірила в третє око, я б сказала, що у дітей він ще відкритий і зчитує батьківські думки - вони безпомилково визначають, коли дорослим нецікаво будувати вежу або розігрувати бій за базу автоботів.

Єдиний спосіб зацікавити дитину в будь-якій справі - зіграти з ним. Єдиний спосіб добре грати - не робити вигляд, що граєш, а щиро захоплюватися процесом, повертаючись в дитинство.

Не можна обманювати дітей навіть в таких дрібницях, як облаштування лялькового будиночка. Вони відразу відчують фальш і більше вже не повірять.

Які безодні відкрилися вам після того, як ви стали батьками?

<

Популярні Пости